Інноваційні методи та прийоми на уроках української мови і літератури
Методи:
1. Робота в маленьких групах - в парах, два, чотири, всі разом, змінні трійки, перехресні групи, карусель, акваріум, проектна робота, ти - мені, я - тобі, коло ідей;
2. Фронтальна робота - робота всього класу: коло знань, мікрофон, мозковий штурм, навчаючись - вчусь, пилка, кейс-метод, дерево розв"язків, згадай, будьте пильними, павутиння слів, загадки-жарти;
3. Дискусійне навчання - публічне обговорення питання - піраміда, ток-шоу, дебати, нескінченний ланцюжок, гучна група;
4. Ігрове навчання - залучення до гри: рольова гра, спрощене судове засідання, урок-мандрівка, урок-казка, урок-турнір, урок-екскурсія, урок-конкурс, урок-зустріч, імітація, плюс-мінус, ти-стиліст, відшукай слово, слідами власних помилок, правописна селекція, лінгвоестафета, мовний (літературний) аукціон, встанови відповідність, літературні ілюстрації, з контексту, авторство.
Інноваційні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови:
Особисті асоціації - допомагають розвинути творчі здібності, інтелект, нестандартність мислення, уяву, фантазію, орієнтують на пошук нових ідей, фактів, образів.
Блок-опора - застосовується опорна схема при подачі нового матеріалу або узагальненні вивченого.
Лови помилку - свідомо допущена вчителем помилка, яку потрібно помітити і виправити.
Словограй - робота в командах: 1- вибрати те, що правильно, 2- те, що не правильно.
Чарівна скринька - сприяє активізації та розвиткові розумових і мовленнєвих здібностей, мислення, пам"яті, уваги, спостережливості. Робота в групах - витягують номерки запитань, на які дають відповідь.
Конструювання - розвиває мовлення школярів, активізує пізнавальну і творчу діяльність, готує до сприйняття інших тем. Це вправи на побудову речень, словосполучень, текстів, міні-творів. Конструктивні завдання: скласти речення за поданим початком; перебудувати речення, доповнити речення, перетворити з одного виду в інший, реконструювати речення.
Я так думаю - в основі лежить інтерактивна технологія навчання "Прес", яка використовується при обговоренні дискусійних питань та проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати власну позицію. Використовується на етапі закріплення нового матеріалу, коли учень повинен аргументувати свій вибір, і на уроках зв"язного мовлення, сприяє розвитку логічного мислення.
Я - тобі, ти - мені - використовується під час вивчення нового матеріалу або узагальнення та повторення вивченого. Клас ділиться на групи, окремим учням роздається інформація, яку вони доводять до інших.
Дидактична гра - мовна, рольова, ситуативна, брейн-ринг, турнір. Можна використовувати на будь-якому уроці.
Гра "Ти - оратор" - різне читання, наголошування, виступ.
Ситуативна гра - скласти діалог, обіграти ситуацію.
Мовна гра "Коректор" - знайти помилку, виправити, скласти словосполучення, речення - сприяє культурі мовлення.
"Відшукай ключ" - вносити елемент гри творчості - стимулює роботу. У правильно записаних словах підкреслити певні букви, щоб прочитати зашифроване - використовується для перевірки засвоєного матеріалу.
"П"ятий зайвий" - відкинути зайве, що не стосується даного матеріалу.
Алгоритмування - система розумових дій, виконання яких допомагає робити правильні висновки. Є алгоритми-схеми, алгоритми-інструкції, альтернативні алгоритми. Сприяє виробленню вмінь, коли учень здатний використовувати свої знання на практиці - "переносити" правило на аналізоване слово, речення.
Пошукові методи інтерактивних технологій у викладанні української літератури:
Ділова гра - відтворення поведінки і конкретних працівників (учитель, журналіст, редактор, перекладач).
Дискусія - висловлення різних поглядів під час обговорення складної проблеми і пошуку істини.
Мікродискусія - та ж дискусія, лише з мінімальною кількістю диспутантів.
Творча лабораторія - учасники мікрогруп подають свої творчі здобутки: вірш, міні-твори, новели, сценарії.
Мозкова атака - у групі створюється підгрупа, одні - генератори ідей, інші - критики.
Саморозвиток - учень сам аналізує свій виступ, критично оцінює себе, вказує на недоліки.
Проблемний семінар - під час роботи в групах учні доходять істини, пройшовши шлях суперечок і дискусій.
Акваріум - кілька учнів ведуть дискусію, а закріплені за ними спостерігачі уважно стежать, а потім висловлюють свої зауваження, коментарі.
Літературні диктанти - ілюстративний, акродиктант, цитатний, хронологічний, логічний, лінійний.
Інтерв'ю з автором, літературознавчі повідомлення, дослідження, експеримент, гра "Зміни сюжет", "мозаїка", "карусель", "дерево рішень", "судове засідання".
Спільні проекти - дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні, прикладні.
Урок запитань-відповідей - доречний для закріплення та узагальнення чималої теми чи розділу навчального матеріалу.
Урок самоконтролю - за допомогою контрольних карток учні перевіряють свої знання.
Сучасні проблеми шкільної літературної освіти
Загальна мета шкільного курсу літератури - введення учнів у світ прекрасного, прилучення їх до національного і світового мистецтва слова у взаємозв"язках з мовою, історією та іншими видами мистецтва. Саме виховання вдумливого читача, в якого був би постійний інтерес до читання художньої літератури, до осмислення моральних й естетичних критеріїв у творі письменника - найголовніше завданння для вчителя-словесника.
Важливим з української літератури є аналіз єдності змісту й форми, що сприяє літературно-естетичному розвиткові учнів. Вони вчаться проникливо читати твір, розуміти мову його образів, а відтак - розвивається їхня здатність сприймати не тільки літературу, а й інші види мистецтва. Завдання, що ми ставимо перед учнями, формують у школярів уміння відкривати для себе художньо-естетичний зміст літературного твору шляхом розкриття внутрішнього наповнення його форми, розмаїття художніх засобів.
Зміст літературної освіти в школі не визначається кількістю запропонованих для вивчення творів, а якістю їх засвоєння. При вивченні літератури використовуємо найголовніший прийом - це виразне читання художнього тексту вчителями та учнями, заучування окремих творів напам'ять. Загальновідома істина, що завчений напам"ять художній текст розвиває логіку мислення, сприяє культурі усного й писемного мовлення учнів, прилучає їх до кращих надбань української та світової літератур.
Розвиток художнього сприймання учнів у процесі вивчення літератури:
З давніх-давен здатність мистецтва впливати на розум і почуття людини є засобом збереження і передачі духовного досвіду людства. Одні сприймають глибинну сутність художнього твору, інші - його поверхневий шар. Цим викликана необхідність формувати в учнів здатність образного мислення і художнього сприймання. Необхідна, по-перше, психологічно і педагогічно обгрунтована система вправ для осягнення літератури як мистецтва слова. Ця система має виробити відношення в учнів до літератури як до джерела духовності, без якого не може бути повноцінного життя. По-друге, вона повинна сприяти формуванню таких умінь, які неохідні для сприймання і розуміння літератури.
Предмет "Література в школі" ми маємо розглядати у єдності змісту, теми, методів і прийомів роботи. У саме поняття змісту необхідно включати не лише перелік художніх творів і певних теоретико-літературних понять. Також слід формувати здатність глибоко сприймати літературу, розвивати усне і писемне мовлення та образне мислення учнів.
Сприймання прочитаного, його глибина, емоційність розглядається нами як показник духовної зрілості учня. Як зазначає Л.С. Виготський "емоції, співпереживання, тісно пов"язані з конкретизацією літературних образів, існує і зворотний зв"язок уяви і емоцій".
Зміст, що передається в образній формі, будить уяву, а уява - почуття; емоційний зміст, що сприймається в єдності з формою, розвиває творчі сили, думку, почуттєвий світ людини, особистість в цілому.
Поряд з цим існують окремі види і форми роботи, які цілеспрямовано впливають на розвиток учнів. Це завдання, що будять уяву, образне мислення учнів, розуміння підтексту, позиції автора, вираженій у діалозі, описі, розповіді. Поряд з вправами, що спрямовані на осмислення художнього твору, сюди належать також екскурсії в природу, завдання з розвитку мовлення.
Фактично кожен твір має свою мистецьку своєрідність, в результаті якої подія, деталь, факт, вчинок набирають здатності розповісти про найголовніше в людині. А тому й потрібне певне узагальнення вміння, спираючись на яке учень-читач у кожному окремому випадку відкриє для себе художньо-естетичний підтекст твору. В роботі по осмисленню твору важливу роль відіграє вдумливе читання тексту. Вдумливе повільне читання допомагає відчути відтінки слова, заглибитися у той зміст, якого набирає воно в контексті. Особливо важливе вдумливе читання при вивченні віршів, розгляді ліричних відступів, описів, роздумів. Таке читання пробуджує асоціативні зв"язки життєвого досвіду учня з картинами, зображеними автором, пробуджує уяву і почуття, а тому є тим найголовнішим засобом, за допомогою якого література його розвиває, збагачує і виховує.
Знаходження головних образів твору:
Ця робота ефективна при вивченні поезії. Однією з причин, що збіднює сприймання художнього твору, є розрив тексту і підтексту в аналізі. Одним з активних прийомів формування розуміння підтексту є творчі роботи. Вони можуть починатися із відповіді на запитання.
Досвід показує, що розвивати образне мислення таким шляхом - це розвивати образне мислення таким шляхом -це розвивати вміння дивитися на оточуючий світ як світ людський; це знаходити такі звязки між діями, явищами, предметами і людиною, в яких узагалюнюється досвід пізнання світу і людських стосунків.
Відкриваючи духовне мистецтво відкриває вічне, яке розлите у всьому, що оточує людину. Не можна побачити його, коли душа не освітлена теплом любові до дитини, болем за її долю, увагою до всього, що її оточує. Духовність пробуджується почуттям. Без цього її просто немає.
Звукове позначення букв я, ю, є, ї, щ.
Букви я, ю,є можуть
позначати як один так і два звуки. Два звуки я, ю, є позначають лише у трьох
випадках:
1. Коли вони стоять на
початку слова: слово «яблуко» транскрибується наступним чином - [йáблуко];
Єреван – [йеревáн].
2. Два звуки я, ю, є
позначають всередині слова після голосного: маяк – [майáк], Аюдаг – [айудáг].
3. Після апострофа і
м'якого знака я, ю, є також позначають два звуки: здоров'я – [здорóвйа], Мольєр
– [мол'йéр]
Увага: в тестах ЗНО з
української мови минулих років зустрічалося різне написання букви «й» в
транскрипції: звичне - [й] і латинізоване - [j]. Обидва варіанти є правильними
і абсолютно ідентичними для транскрипції: слово «рай» можна транскрибувати і
так: [рай], і так [раj]. Те саме стосується і транскрипції я, ю, є – [jа],
[jу], [jе] або [йа], [йу], [йе].
В усіх інших випадках
я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного і транскрибуються
наступним чином ['а], ['у], ['е].
Увага: м'який знак в транскрипції позначається
значком м'якості ['].
У випадку з
пом'якшенням приголосних, яке позначають на письмі букви я, ю, є, то в
транскрипції на пом'якшеність вказує значок м'якості [']. Стосується він саме
приголосного, а не голосного звука, бо голосні пом'якшуватись не можуть. Отже,
слово «малюють» в фонетичному записі виглядатиме так: [мал'ýйут'].
Буква ї завжди
позначає два звуки – [йі]. Наприклад, їжак – [йіжáк]; заїзд – [зáйізд].
Буква щ також завжди
позначає два звуки – [шч]. Наприклад, щастя – [шчáс'т'а]; Пирогоща –
[пирогóшча].
Написання "дж" й "дз" разом і
роздільно
Відповідно до
українського правопису буквосполучення "дж" й "дз"
для переносу розривати не можна, крім випадків, коли "д"
є частиною префікса, а "з" чи "ж" кореня. Наприклад:
ушко-дження, але під-звітний.
Склад. Складоподіл
Склад вважається
найменшою одиницею мовлення, складові елементи якої тісно пов'язані між собою
через акустичне звучання й артикуляцію.
Склад — це один голосний звук або декілька
звуків у слові, які в процесі мовлення вимовляються за допомогою єдиного
поштовху повітря.
Склад утворюється з
одного й більше звуків, головною вимогою є обов'язкова наявність у складі
голосного. Голосні звуки вважаються складотворними. Від кількості голосних у
слові залежить кількість складів. Інші звуки мовлення можна вважати
нескладотворчими (нескладовими).
Залежно від кількості
складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й
багатоскладові.
Наприклад: сова
— со-ва, корова — ко-ро-ва, схил — схил, висвітлити — ви-світ-ли-ти.
|
Відкритий
|
Закритий
|
Прикритий
|
Неприкритий
|
|
закінчується на голосний
|
закінчується на приголосний
|
починається з приголосного
|
починається з голосного
|
|
ма - ма
|
бать - ків
|
хлі - ба
|
а – ле - я
|
Склади у слові бувають
відкритими, закритими, прикритими або неприкритими.
В українській мові
переважає кількість відкритих складів. Це робить мову більш милозвучною.
У процесі мовлення не
всі приголосні вимовляються з однаковою звуковою інтенсивністю. Наголос — це
виділення одного зі складів слова за допомогою додаткового посилення голосу.
Склад, на який
припадає наголос, називається наголошеним (сильним). Усі інші склади в слові —
ненаголошеними (слабкими). Наголос у складі надає йому більшої інтенсивності й
тривалості при вимові. Голосні й приголосні наголошеного складу вимовляються
чітко й виразно.
Уподібнення приголосних звуків.
Для того, щоб краще і
легше вивчити спрощення приголосних, слід запам'ятати 5 основних правил
уподібнення.
1.Дзвінкі приголосні
не оглушуються, тобто не змінюються. Якщо ви бачите в тестовому завданні ЗНО
щось подібне: діжка [д'íшка], то це не правильно, адже [д] – дзвінкий, а [к] –
глухий. За правилом дзвінкі перед глухими не змінюються. Дзвінкі та глухі приголосні
складають пари, які варто запам'ятати, це знадобиться Однак є кілька винятків,
які слід завчити напам’ять. У словах: легко, вогко, кігті, нігті,
дьогтю дзвінкий [г] міняється на глухий [х]. Тобто транскрибується
так: легко [лéхко]. Проте таких слів-винятків усього кілька.
2. Глухі приголосні
перед дзвінкими – одзвінчуються, тобто міняються на свою дзвінку пару.
Наприклад, футбол – [фудбóл]. Винятків з цього правила немає.
Увага! І перше, і
друге правило впливають на правильне вирішення не лише тестових завдань на
уподібнення, а й на завдання з наступними формулюваннями: «чи всі приголосні
глухі в рядку», «чи всі приголосні дзвінкі в рядку». А також деколи на завдання
«знайдіть рядок з однаковою кількістю звуків і букв у кожному слові» в тому
випадку, якщо через уподібнення звук став подовженим. Наприклад, у слові «отже»
- [óджe] глухий [т] переходить у дзвінкий [д] і зливається із [ж] і переходить
в африкату [дж]. Відповідно, кількість букв у цьому слові – 4, а звуків – 3.
3. У префіксах «з»
перед глухими переходить в [с]. Це стосується таких префіксів: з, роз, без,
через. Наприклад, безперечно – [беиспеирéчно].
4. Приголосні: Де Ти
З’їСи Ці ЛиНи + дз перед м’якими приголосними пом’якшуються. Це уподібнення ще
називають уподібнення за м’якістю. Наприклад, пісня – [п'íс'н'а]. Приголосний
[с] став м’яким через сусідство із м’яким.
Вони мають відповідні
тверді пари [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р].
Увага: Приголосний [й] завжди є м'яким, тому
скісної рисочки біля нього писати не треба.
В певних позиціях
деякі інші тверді приголосні можуть бути напівпом'якшеними, крім вищезгаданих
(що можуть бути і м'якими, і твердими). Напівпом'якшеність позначається комою
вгорі після звука:
Напівпом'якшеними
стають: губні: [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], глотковий [г’], задньоязичні [х’],
[ґ’], [к’], шиплячі [ж’], [ш’], [дж’], [ч’] – у випадку, якщо вони стоять перед
[і], або «я», «ю», «є».)
5. Складні випадки
уподібнення.
У цьому правилі
узагальнено ті випадки, які легше просто запам’ятати:
|
- шся – [с':а]
|
(робишся – [рóбиес':а])
|
|
- ться – [ц':а]
|
(носиться – [нóсиец':а])
|
|
- жся – [з'с'а]
|
(розважся – [розвáз'с'а])
|
|
- чся – [ц'с'а]
|
(не скалічся – [не скалíц'с'а])
|
|
- шці – [с'ц'і]
|
(ромашці - [ромáс'ц'і])
|
|
- жці – [з'ц'і]
|
(мережці – [меирéз'ц'і])
|
|
- зж – [ж:]
|
(зжати–[ж:áти])
|
|
- зч – [шч]
|
(з чим – [шчим])
|
|
- здж – [ждж]
|
(з джурою – [жджýройу])
|
|
- зш; - сш – [ш:]
|
(зарісши – [зáр'іш:и])
|
|
- тч; - тш – [ч:]
|
(братчик – [брач:ик])
|
Спрощення в групах приголосних.
Іноді при творенні
слова або його відмінюванні виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних
звуків. Тому в процесі мовлення один з приголосних (переважно середній)
випадає, тобто відбувається спрощення.
1. У групах
приголосних -ждн-, -здн-, -стл- , -стн-
випадають д і т:
тиждень – тижня,
виїздити – виїзний, лестощі – улесливий, щастя
– щасливий, вість – вісник, честь – чесний.
Але в словах: зап'ястний,
кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять
літера тзберігається.
Примітка: у
прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст,
літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і
не вимовляється: баласт - баластний, компост -компостний, контраст -
контрастний, форпост – форпостний.
2. У групах
приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із
суфіксом -ну-: бризк - бризнути, брязк - брязнути, тріск - тріснути, але
випуск - випускний, виск – вискнути, пропуск – пропускний та ін.
3. –шчк-
спрощується на –шк-: дощок – дошка, зморщок – зморшка, витріщити –
витрішки.
4. Спрощення
відбувається також у групах приголосних –стц-, -лнц-, -рдц-,
-сткл-, -рнц-, -стк-: місце (від мьстьце), сонце (від
"солнце"), серце (від "сердце"), скло (від
"стекло"), чернець – ченця, місто – міський.
5. У групі приголосних
-слн- випадає л : масло - масний, мисль - умисний,
ремесло - ремісник.
Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.
Чергування —
це закономірна зміна голосних чи приголосних звуків під час творення нового слова
або словозміни у тій самій морфемі.
Чергування голосних
|
Чергування голосних
|
Умови чергування
|
Приклади
|
|
о, е (у відкритому складі)
з і (в закритому
складі)
|
за словозміни
|
кінь — коня, сім —семи, осіб—особа
|
|
за словотворення
|
будівник (nop. будова) сільський (nop. село)
вільний (nop. воля)
|
|
|
о , е не переходить ві
|
коли ці звуки вставні або випадні
|
земля —земель, вікно —вікон
|
|
у групах -ор-, -ер-, -ов-, -ол- між
приголосними
|
хорт —хорта, шовк — шовку, виняток:
погірдний (nop. погорда)
|
|
|
у групах із повноголоссям -оро-, -оло-,
-ер-, -еле-
|
город, шелест, колос, терен, виняток: моріг,
оберіг, поріг, сморід
|
|
|
у родовому відмінку множини іменників
середнього роду на -енн(я)
|
значень, положень, передбачень
|
|
|
в абревіатурах і в похідних утвореннях
|
колгосп, торгпред
|
|
|
у словах іншомовного походження
|
агроном, інженер
|
|
|
Відхилення в
чергуванні о, е з і, е з і
|
||
|
і наявне у відкритому складі в словах з вирівняною за іншими
відмінками чи формами основою
|
у формі називного відмінка однини
|
дзвінок (дзвінка, дзвінку, дзвінком)
|
|
у формі родового відмінка множини
|
вікон (вікно)
|
|
|
у пестливих формах іменників
|
кілочок, місточок
|
|
|
у групах із повноголоссям –оро-, -оло-,
-ере- о,е переходять в і
|
у формі родового відмінка множини
іменників жіночого роду
|
борона — борін, борінка
|
|
у формі родового відмінка множини іменників
середнього роду
|
болото — боліт, болітце
|
|
|
у деяких похідних іменниках середнього роду
з подовженими приголосними
|
Запоріжжя, підборіддя
|
|
|
Чергування голосних
|
Умови чергування
|
Приклади
|
|
о, е наявні в закритому складі
|
у непрямих відмінках іменників чоловічого
роду
|
котел — котла
|
|
у групах із повноголоссям -оро-, -оло- зі
сталим наголосом в іменниках жіночого роду
|
сорок, огорож
|
|
|
у формі родового відмінка множини іменників
жіночого роду
|
вод, будов, основ, меж
|
|
|
у прикметниках, утворених від власних імен
на -ов-, -ев-, -єв-
|
малишевськш (бо. Малишев)
|
|
|
під наголосом у коренях -вод-, -воз-, -нос-,
-роб-
|
хлібороб, водовоз, діловод
|
|
|
у ряді слів книжного походження
|
вирок, пророк, народ
|
|
|
чергування е з о
після ж, ч, ш, щ, дж, й
|
перед м'яким приголосним, складом з е, и —
пишеться е
|
вечеря, учень, щетина
|
|
перед твердим приголосним, складом з а, о,
у, и — пишеться о
|
іграшок, чорний, копійок
|
|
|
о пишеться замість е перед м'яким
приголосним в іменниках жіночого роду (третьої відміни) в суфіксі -ост-
|
безкрайості, пекучості
|
|
|
у давальному та місцевому відмінках однини
деяких іменників
|
бджолі, у пшоні
|
|
|
о пишеться замість е перед м'яким
приголосним у похідних утвореннях
|
вечоріти, чорніти
|
|
|
о пишеться замість е перед м 'яким
приголосним у закінченнях родового та орудного відмінках прикметників,
займенників, числівників прикметникового типу жіночого роду
|
гарячої, першою, нашої
|
|
|
чергування голосних у дієслівних коренях
|
чергується о з а, якщо наступний склад має
наголошений [а]
|
гонити — ганяти,
ломити — ламати,
виняток: вимовляти,
прощати
|
|
е (невипадний) пишеться в префіксальних
морфемах дієслів доконаного виду; /(невипадний) — недоконаного
|
вигребти — вигрібати, .летіти -—літати
|
|
|
і (невипадний) пишеться в коренях дієслів із
суфіксом -ува-, -юва-
|
брехати — набріхувати
|
|
|
е (випадний) чергується з и перед л, р
|
беру— брати — вибирати, завмер — замри —
завмирати
|
|
Чергування приголосних
звуків відбувається як за словозміни, так і за словотворення. Найпоширенішими є
такі:
Чергування приголосних
|
Типи чергувань
|
Випадки реалізації
|
|
[г] - [ж| - [з']
|
книга— книжка—у
книзі
|
|
[к] – [ч] - [ц']
|
рука — ручка — у
руці
|
|
[х] - [ш| - [с']
|
капелюх — капелюшок
—у капелюсі
|
|
[г]-[ж]
|
допомогти — допоможу
|
|
[з]-[ж]
|
возити — вожу
|
|
[к] – [ч]
|
кликати — кличу
|
|
[х]-[ш]
|
колихати — колишу
|
|
[д] - Ідж]
|
радити —раджу
|
|
[зд] - [ждж]
|
їздити — їжджу
|
|
[т] - [ч]
|
крутити — кручу
|
|
[с] - [ш]
|
писати — пишу
|
|
[ст] – [шч] (щ)
|
пустіти — пущу
|
|
[б] – [бл]
|
робити—роблю
|
|
[п] - [пл]
|
ліпити—ліплю
|
|
[в] - [вл]
|
висловити — висловлю
|
|
[м] – [мл]
|
відмовити — відмовлю
|
|
[ф] – [фл]
|
розграфити —
розграфлю
|
|
[б] - [бй]
|
бити — б'ю
|
|
[п] - [пй]
|
пити — п 'ю
|
|
[в] - [вй]
|
олово — олов 'яний
|
|
[м] - [мн]
|
солома — солом'яний
|
|
[ф] - [фй]
|
торф — торф 'яний
|
|
[р] – [рй]
|
матір — матір 'ю
|
|
[д] - Ід']
|
ходити — ходіть
|
|
[т]-[ті]
|
пливти— пливіть
|
|
[з]-[зі]
|
возити — возіть
|
|
[с]-[с']
|
семи — сім
|
|
[ц]-[ц']
|
стільцем — стілець
|
|
[л]-[л']
|
білий — білявий
|
|
[н] - [н']
|
вікно — на вікні
|
|
[дз] — [дз']
|
ґедзем — ґедзь
|
|
[р]- [р']
|
двір—у дворі
|
Зміни за збігу приголосних
|
Кінцеві приголосні основи
|
Суфікси
|
Кінцевий приголосний
Приклади
|
|
|
1. -цьк-+
|
-ин-
|
чч:
вояцький — вояччина,
виняток: галицький — Галичина
|
|
|
2. -ськ-, -ск-, -сок- +
|
-ин-
|
щ:
віск — вощина, полтавський —
Полтавщина, пісок — піщина
|
|
|
3. -ск-, -шк- +
|
-ан- (-ян-)
|
щ:
дошка — дощаний, ляск — лящання
|
|
|
4. -ск-, -ст- +
|
за творення
II дієвідміни дієслів
|
щ:
вереск — верещати
виняток: простиш, простить
|
|
|
5. -зк- +
|
за творення
II дієвідміни дієслів
|
жч:
брязк — бряжчати
|
|
|
6. -ськ-, -зьк- +
|
за творення
прізвищ на -енко, -ук
|
щ:
Васько — Ващенко, Ващук
|
|
|
7. -ск-, -ськ-, -жк-, +
-шк-
|
у присвійних
прикметниках від власних імен
|
сч, сьч, жч, щ:
Параска — Парасчин, Палажка —
Пала- жчин, Мелашка — Мелащин
|
|
|
8. -к-, -ч-, -ц- +
|
-ськ, -ств-
|
-дьк-, -цтв-:
парубок — парубоцький, ткач —
ткацький
|
|
|
9. -г-, -ж-, -з- +
|
-ськ-, -ств-
|
-зьк-, -зтв-:
Париж — паризький, Рига —ризький
|
|
|
10. -х-, -ш-, -с- +
|
-ськ-, -ств-
|
-ськ-,-ств-: .
птах—птаство, товариш —- товариство
|
|
|
Інші приголосні перед суфіксами
-ськ-, -ств- не чергуються: багатий — багатство, студент —
студентство. Винятки!
Ясський, баскський, казахський,
перемишльський, цюрихський, тюркський, ла-маншський, нью-йоркський.
|
|||
|
11. -г-, -ж-, -з- +
|
-ш-
за творення ступенів порівняння
прикметників і прислівників
|
жч: - дужий — дужчий,
дорогий—дорожчий, вузький —- вужчий
|
|
|
12. -с- +
|
-ш-
за творення ступенів порівняння
прикметників і прислівників
|
щ:
високий — вищий
|
|
|
13.-к-,-ч-,-ц- +
|
-н-
|
ч:
безпека — безпечний
виняток: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у
значенні бідолашний) соняшник, торішній
|
|
Фонетичний запис
(транскрипція) передає на
письмі точну вимову звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення.
Для транскрибування тексту використовують літери алфавіту й додаткові позначки.
Основні правила й
позначки транскрипції такі:
1. У транскрипції
немає великих літер, усі слова пишуться з малої літери.
2. Текст чи слово, що
транскрибується, береться у квадратні дужки [ ].
3. [′ ] — скісна
рисочка над голосним або після нього позначає наголос: [голова′], [лі′тера],
[ду′мка].
4. [´ ] — менша скісна
рисочка вгорі після приголосного позначає м'якість попереднього приголосного:
[ден´], [т´ін´], [н´іс], [л´іто].
5. Кожен звук слід
позначати одним окремим знаком (літерою), і кожна літера має позначатися тільки
одним звуком. Тому в транскрипції немає йотованих літер я, ю, є, ї і
літери щ, які позначають два звуки [йа, йу, йе, йі, шч]: яма —
[йама], юність — [йун´іс´т´], єдність — [йед´н´іс´т´], їжак — [йіжак], щастя —
[шчас´т´а].
6. Знак [' ] після
приголосних передає напівпом'якшення: [в'ітер], [ж'інка].
7. На позначення
довготи звука вживається двокрапка [:]: [жит:´а], [знан:´а], [розр´іс:´а].
8. Для позначення
злитої вимови африкатів [дз, дж] використовується дужка вгорі над літерами:
[дзв´інок], [джм´їл´].
9. [еи, ие]
— маленькі літери збоку вгорі вказують,до якого звука наближається звучання:
[сеило], [чеирвоні], [виешнева].
10. [|] - [| |] — одна
вертикальна риска показує звичайну паузу (на місці коми, тире), дві вертикальні
риски через рядок показують тривалу паузу на межі речень: [йак парос´т´
винограднойі лози | плеикайтеимову | пи˘л´но й неинастан:о
пол´і'т´ бурйа'н].
Послідовність фонетичного розбору слова
1. Назвати аналізоване
слово.
2. Указати кількість
складів; визначити, які з них закриті, які — відкриті.
3. Указати наголошений
склад.
4. Назвати голосні
звуки, особливості їхньої вимови.
5. Назвати й
охарактеризувати приголосні звуки, особливості їхньої вимови.
6. Указати кількість
звуків у вимовленому і кількість букв у записаному слові, прокоментувати
співвідношення між ними.
Зразок фонетичного розбору слова
1. Берешся — [беирес:´а].
2. У слові три склади:
бе-ре-шся, усі відкриті.
3. Наголос падає на
другий склад.
4. Голосні звуки: [еи],
[є], [а]; [еи] — звучання є наближається до и.
5. Приголосні звуки:
[б], [р], [с:´]. Звуки [б], [р] — дзвінкі, тверді, [с:´] — глухий, м'який,
подовжений.
6. У слові 7 літер, б
звуків, буквосполучення шс позначає один подовжений звук [с:].
Чергування голосних та приголосних у — в, і — й.
У вживаємо для того, щоб уникнути збігу
приголосних, важких для вимови:
·
між приголосними: наш
учитель, десь у хлібах кричав перепел;
·
на початку речення
перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко);
·
незалежно від
закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученнями
літер льв, св, те, хв і под.: сидимо у вагоні;
·
після паузи, що на
письмі позначена комою, крапкою з комою, двокрап-кою, тире, дужкою й крапками,
перед приголосним: Стоїть на видноколі мати -у неї вчись (Б. Олійник).
В уживаємо для того, щоб уникнути збігу
голосних:
·
між голосними: У нього
в очах засвітилася відрада (Панас Мирний);
·
на початку речення
перед голосним: В очах його жила надія;
·
після голосного перед
більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий
(Т. Шевченко).
у – в не чергуються:
·
у словах, що
вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (удача,
уклад, управа, уступ – з іншим значенням); взаємини, влада, власний,
властивість, вплив і т. ін.; увага, ударник, узбережжя, указ, умова, усталення,
установа, уява, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність та
ін,;
·
у власних іменах і в
словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Вла-дивосток, Угорщина,
Удовиченко, увертюра, утопія та ін.
Сполучник “і” та
початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що
й у — в.
“І” вживається, щоб уникнути збігу
приголосних, важкого для вимови:
·
після приголосного або
паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою,
крапками, дужками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї
хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко);
·
на початку речення: І
долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко);
“Й” уживається, щоб уникнути збігу голосних:
·
між голосними: У садку
співали Ольга й Андрій;
·
після голосного перед
приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов).
Чергування і –
й не відбувається:
·
при зіставленні
понять: дні і ночі, батьки і діти;
·
перед словом, що
починається на й, є, і, ю, я: Ольга і Йосип – друзі;
·
після паузи: Щось такеє
бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко).
Немає коментарів:
Дописати коментар